Білет 1 1. Національна економіка – це економіка, за якою держава здійснює хоча б мінімальний контроль, хоча б (і в першу чергу) статистичний. Феномен національної економіки з’явився саме тоді, коли загальний нагляд за економікою став прямим завданням держави. Історично: початок XX століття (перехід капіталізму в стадію імперіалізму передбачав зв’язок економіки з державою; пізніше, внаслідок депресії 1929 – 1933, з’явилася необхідність державними важелями регулювати окремі сторони економічного життя). Однією з причин світової кризи 1929 – 1933 вважають відсутність контролю за динамікою змін основних макроекономічних показників, тобто державна статистика економічної діяльності не велася. Отже: 1. Національна економіка з’явилася тоді, коли держава почала вести статистику економічного життя (підрахування і порівняння з попередніми роками ВВП). 2. Держава веде нагляд за національною економікою на основі системи національних рахунків (основним показником є ВВП). Історичний розвиток національної економіки: 1. Економіка існує “неконтрольовано” (не обчислюється статистично) – до кінця 19 століття. 2. Економіка зливається з державою шляхом появи олігархії при владі, хоча й існує за класичними законами саморегульованості – кінець 19 століття (імперіалізм). 3. “Неконтрольована” економіка терпить крах (1929 – 19330, доводячи хибність неконтрольованості. Наслідок: початок активного втручання держави в економічне життя + поява системи національних рахунків (баланс народного господарства – в країнах соціалізму) = оформлення поняття національної економіки. Можливі проблеми національної економіки: 1. Втрата суверенітету (як українська національна економіка в часи СРСР входила до складу “єдиного народно-господарського комплексу” СРСР). 2. Тінізація економіки. Наслідок: неможливість об’єктивного обчислення і контролю. 3. Структурна невідповідність економіки національним інтересам (як Україна в часи СРСР). 2. Загальнодержавні податки у податковій системі Переважну частину доходів державного бюджету ста¬новлять податки, які являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб. За економічним змістом подат¬ки виражають фінансові відносини між державою й плат¬никами з метою створення централізованого фонду грошо¬вих коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Податки означають відрахування частини вало¬вого національного продукту (ВНП) на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існува¬ти не може. Кожна система оподаткування призначена вирішувати певні взаємозв'язані завдання. Тому розмір податків має бути достатнім, по-перше, для успішного виконання покла¬дених на державу функцій, по-друге, для сприяння роз¬витку, розширенню й структурній перебудові виробництва; по-третє, для задоволення відповідних соціально-економіч¬них інтересів виробників та населення. У податковій системі визначені конкретні елементи по¬датків. До них належать: суб'єкт податку — особа, на яку законом покладено обо¬в'язок сплачувати податок; об'єкт податку — доход або майно, з якого нарахову¬ється податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо; джерело податку — доход, за рахунок якого сплачу¬ється податок; ставка податку — розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування: грошова одиниця доходів, одини¬ця земельної площі, одиниця виміру товару та ін. Практика оподаткування громадян і юридичних осіб виробила різні форми й методи оподаткування. Кожному виду податків властиві свої специфічні риси та функціо¬нальне призначення. Тому роль того чи іншого податку ха¬рактеризується його належністю до певної групи відповід¬но до існуючої класифікації податків, яка здійснюється за такими ознаками: за формою оподаткування, економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня держав¬них структур, що їх установлюють, та способом стягнення. За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податки сплачуються суб'єктами податку безпо¬середньо (прибутковий податок з юридичних і фізичних осіб, податок на нерухоме майно, податок на операції з цін¬ними паперами тощо) й прямо пропорційно платоспро¬можності. Непрямі податки — це податки на певні товари й послуги, що стягуються через надбавку до ціни (наприк¬лад, акцизи). У процесі історичного розвитку системи оподаткування відбулося поступове розмивання відмінностей між прями¬ми й непрямими податками. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи — стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб (об'єктами оподаткування є заробітна пла¬та та інші доходи громадян); податки на споживання — сплачуються не при отриман¬ні доходів, а при їх використанні (вони стягуються у формі непрямих податків); податки на майно — встановлюються щодо рухомого й нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлю¬ють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді вищі органи управління), їх стягнення є обо¬в'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зарахову¬ються. Місцевим органам влади не дозволяється, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, ска¬совувати ці податки або змінювати їхні ставки. В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи. За останні роки здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, істотних змін за¬знала й сама податкова система відповідно до потреб рин¬кової економіки. Прийнято ряд законодавчих актів та уря¬дових постанов, зокрема, закони України «Про оподатку¬вання доходів підприємств і організацій», «Про податок на добавлену вартість», «Про акцизний збір», «Про охоро¬ну навколишнього середовища», Декрет Кабінету Мініст¬рів України «Про прибутковий податок з громадян» та ін. Однак зроблені тільки перші кроки, сьогоденна податкова система ще зберігає ознаки старої адміністративної систе¬ми, заснованої на надмірній централізації, в тому числі й бюджетній. Головне в перебудові податкової системи полягає у наповненні нових форм оподаткування ринковим змістом. Практика оподаткування в більшості країн з розвину¬тою ринковою економікою показує, що існують такі основ¬ні податки: прибутковий, податок на добавлену вартість (ПДВ) та внески на соціальне страхування. Перехід України до ринкової економіки гостро поста¬вив вимогу перебудови системи оподаткування, з тим щоб податкові надходження могли забезпечити бездифіцитність державного бюджету, стабільність фінансово-кредитної й грошової системи, соціальний захист населення, виконання програм розвитку народного господарства, його структур¬ної перебудови.

Для скачивания файла(ов) необходимо пройти авторизацию или регистрацию: